Рекомендації

Рекомендації для вихователя щодо забезпечення ефективності мовленнєвих занять

Заняття з розвитку мовлення дошкільників буде ефективним за умови повноцінної реалізації мовленнєвого потенціалу кожної дитини.

Педагог повинен:

забезпечувати зручне розташування дітей під час занять (по колу, півколом тощо), яке давало б змогу вести розмову (очі в очі) не лише з педагогом, а й з однолітками;
уникати надмірного академізму в підході до розв’язання мовленнєвих завдань заняття;
добирати теми для обговорення так, щоб вони викликали інтерес, знаходили емоційний відгук у свідомості й душі кожної дитини;
проводити заняття спокійно, впевнено, у жвавому темпі, водночас надаючи дітям можливість поміркувати;
підтримувати фізичну і психічну активність дітей задля ефективності їхньої інтелектуально-мовленнєвої роботи;
будувати з дітьми розмову, а не монолог вихователя;
підвищувати рівень мовленнєвої активності, спонукаючи кожну дитину до участі в обговоренні, даючи можливість висловлювати власні думки;
розвивати в собі вміння й звичку слухати дітей, не гасити мовленнєву ініціативу своєю надмірною активністю і досвідченістю;
уникати втручання в розповідь дитини, виправляння помилок у процесі її мовлення.

Керуватися певними правилами під час постановки запитань:

– формулювати запитання так, щоб спонукати дітей до відповіді;

– адресувати запитання всім дітям, а вже потім викликати для відповіді одну дитину;

– ставити запитання так, щоб у формулюванні було одне ключове слово, яке і вимагає правильної відповіді;

– запитувати почергово кожну дитину, уникаючи звернень до дітей у тому порядку, в якому вони сидять.

Сприяти набуттю дітьми комунікативної взаємодії, даючи можливість спілкуватися з однолітками – запитувати, повідомляти, пропонувати, обстоювати думки;

Працювати щоразу з іншою дитиною, уникаючи багаторазових звернень до тієї самої дитини.

Залучати дітей до активного контролю за мовленням того, хто відповідає, та оцінювання відповіді мовця, ставлячи запитання:

– чи правильною є відповідь?

– чи про все розповів мовець?

– чи по порядку він розповідав?

Пропонувати творчі завдання, опираючись на особистий досвід дітей.

Чергувати мовленнєві завдання з іншими видами дитячої діяльності для збереження інтересу й ініціативності дітей до навчального матеріалу заняття.

Уникати надмірної захопленості наочністю і технічними засобами навчання, що відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність.

Підтримувати увагу дітей різними способами, як-от – переключення уваги, сюрпризні моменти, проблемні запитання тощо, уникаючи зауважень дисциплінарного характеру;

Закріплювати мовленнєві вміння, набуті на заняттях, під час різних видів діяльності, як-от гра, праця тощо

Психологія спілкування — 6 правил впливу на людей

Людина, здатна поставити себе на місце інших людей і зрозуміти хід їхніх думок, немає необхідності турбуватися про своє майбутнє. Якщо людина вміє спонукати до діяльності інших людей, то вона реалізується в якості керівника.

«В основі людської поведінки лежать потаємні бажання. Перш за все треба зрозуміти ці бажання, потім треба змусити вашого співрозмовника пристрасно чогось побажати. Той, хто зможе це зробити, завоює весь світ, а хто не зможе — залишиться на самоті»

Правило перше: щиро цікавтеся іншими людьми

Людина, яка не цікавиться своїми побратимами, відчуває найбільші труднощі в житті і заподіює найбільшу шкоду оточуючим. Перш, ніж приступати до обговорення проблеми, яка цікавить Вас, буває корисно поговорити про ті предмети, які хвилюють вашого співрозмовника. Він стане ближче до вас і швидше вирішить ваші запитання. Цю думку вдало висловив римський поет Публій Сір: «Ми цікавимося іншими людьми тоді, коли вони цікавляться нами».

Д. Карнегі

Правило друге: посміхайтеся!

Цією мудрістю володіли древні китайці. Вони говорили: «Людина без посмішки на обличчі не повинна відкривати магазин».

Американці вважають, що вміння посміхатися тісно пов'язане з умінням управляти власним настроєм. Зусиллям волі людина може керувати своїми діями, що відбивається на її настрої.

«Ви повинні відчувати радість, спілкуючись з людьми, якщо хочете, щоб люди відчували радість від спілкування з вами».

Правило третє: пам'ятайте, що на будь-якій мові ім'я людини — це найбільш солодкий і найважливіший для нього звук!

Люди надають разюче велике значення власного імені. Кожну людину більше цікавить її власне ім'я, ніж будь-які інші імена в усьому світі, разом узяті. Запам'ятавши це ім'я і невимушено вживаючи його, ви робите людині тонкий і досить ефективний комплімент. Якщо ви забудете ім'я людини, неправильно його вимовите або напишете, то поставите себе у вельми невигідне становище.

Вселити людині свідомість власної значущості — це вірний спосіб завоювати її прихильність. Один з перших уроків, який засвоює кожен політичний діяч США, полягає в наступному: «Згадати ім'я виборця — це державна мудрість. Забути його — означає приректи себе на забуття». При ділових контактах здатність запам'ятати імена має таке ж значення.

Правило четверте: будьте хорошим слухачем. Заохочуйте інших говорити про себе

Виявляючи щиру зацікавленість до висловлювань, проблемам ділового партнера, можна пробудити його симпатію до вас. Такий прояв уваги — один з найбільших компліментів для будь-якої людини. Небагато людей можуть встояти перед прихованими лестощами.

Багатьом співрозмовникам не вдається справити сприятливе враження тому, що вони не вміють уважно слухати. Вони настільки стурбовані тим, що збираються самі сказати, що ні до чого не прислухаються. Уміння слухати, мабуть, зустрічається набагато рідше, ніж будь-яка інша якість. Доброзичливий, співчутливо налаштований слухач викликає симпатії будь-якого співрозмовника. Якщо людина говорить тільки про себе, то вона тільки про себе і думає. Така людина не цікава іншим.

Уміння задавати питання, на які вашому діловому партнеру буде цікаво відповідати, можна вважати великим і корисним мистецтвом. Заохочуючи співрозмовника до розповіді про себе, про свої досягнення можна завоювати його прихильність.

Правило п'яте: говорите про те, що цікавить вашого співрозмовника

До кожної ділової зустрічі необхідно ґрунтовно готуватися. Читаючи ділову пресу, розпитуючи спільних знайомих, необхідно визначити ті питання, які найбільше цікавлять вашого майбутнього співрозмовника. Потім необхідно поповнити власні знання з цих питань.

Найвірніший шлях до серця людини — це розмова з нею про те, що вона цінує понад усе. Такий підхід неодмінно полегшить налагодження ділових контактів.

Правило шосте: переконуйте співрозмовника у його значущості і робіть це щиро!

Д. Карнегі зводить шосте правило в найважливіший закон людської поведінки. Слідуючи йому, людина захищає себе від багатьох бід, набуває безліч друзів і почуття морального задоволення. Як тільки цей закон порушується, людина зустрічається з труднощами.

Найглибшою властивістю людей можна вважати пристрасне прагнення бути оціненими по достоїнству. У Біблії сказано: «У всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними». Людині не потрібна дешеві, нещирі лестощі, але вона пристрасно бажає реальної оцінки своїх достоїнств. Важливо дотримуватися цього золотого правила і давати іншим те, що ми хотіли б отримати від них.

Конфлікт дитини з однолітками: як реагувати дорослим

Ірина ТЮРЮТІКОВА,
психолог-консультант

Маленька дитина почувається центром всесвіту, сонцем, навколо якого рухаються планети батьків, старших братів і сестер та інших близьких дорослих. Проте рано чи пізно дитина йде до дитячого садка, де поруч з нею з’являються інші «сонця», які так само вважають, що все має обертатися навколо них. Нерідко, аби відстояти власну унікальність, діти намагаються виділитися та показати, що вони «не такі як усі». Тоді й виникають конфлікти…

Чимало батьків не розуміє, що конфлікт між дітьми — не деструктивне явище, а життєвий ресурс. Він допомагає дошкільникам навчитися вирішувати міжособистісні проблеми. Цілком природно, що кожна особистість, кожен малюк має отримати власний життєвий досвід. І вікові особливості відіграють у цьому важливу роль. Утім, багато батьків сприймають конфлікти між дітьми надто емоційно та надають їм суто негативного забарвлення.

Так, приміром, період трьох років умовно можна назвати «чистим аркушем». У цьому віці вплив моделей поведінки близьких дорослих має «вибуховий ефект». У таких випадках батьки не розуміють дивної поведінки дитини, тож нарікають — «Ми цього не навчали», «Звідки він (-а) це почув (-ла)», «У нашій сім’ї так не говорять». Батькам не варто дивуватися, що їхня дитина «погано» поводиться. Вони мають зрозуміти й усвідомити, що дитина почала спілкуватися з іншими. Вона спостерігає за тим як вони спілкуються. Тож цілком природно, що дитина переймає поведінку оточення.

Поступово, з віком дитина набуватиме власного поведінкового досвіду. Важливо, аби батьки брали активну участь навіть в буденних справах дитини. І не прогледіли життєві події, під час яких дошкільник вперше стикається з конфліктними ситуаціями та несправедливістю.

Погляди батьків та вихователів на непорозуміння дітей з однолітками відрізняються від того, як сприймають конфліктні ситуації самі дошкільники. Схематично конфлікт в очах дорослого має такий вигляд, як на рис. 1.

Рис. 1. Конфлікт дітей очима дорослих

Зовсім по-іншому цю ситуацію бачить дитина (рис. 2). Аби осягнути це, дорослим слід прагнути зрозуміти почуття самої дитини, яка опинилася в ситуації конфлікту. Така космогенічна схема може допомогти дорослим подивитися на ситуацію очима дитини.

Рис. 2. Дитина — центр власного Всесвіту

Чого не помічають дорослі

Нині у стрімкому ритмі побутових проблем дорослий не завжди встигає абстрагуватися та максимально безоцінно та спокійно вислухати дитину і почути її прохання чи скаргу.

Коли дитина посварилася з товаришем у групі, ні мами, ні тата поруч не було. У ліпшому разі свідком конфлікту був вихователь, якого дитина сприймає неоднозначно. До моменту «розбору польотів»/«прочуханки» у свідомості дитини минає ціла вічність. У цей час в душі дитини вирує колосальний спектр переживань та очікувань. Це лише з боку здається абсолютно очевидною дрібничкою, коли хтось забрав лопатку в пісочниці, стукнув по плечу, показав язика тощо. Дрібничкою для дорослих, проте аж ніяк не для дитини, яка до цього часу не відчувала нерозуміння, засудження чи душевного дискомфорту.

Зазвичай під час індивідуальної консультації батьки зауважують: «Він (-а) ще зовсім маленький (-а)», «У такому віці діти ще нічого не тямлять». Насправді дошкільники все розуміють і щонайголовніше — відчувають, та у них ще не сформувалися ті «психологічні фільтри», які дають змогу безпечно пропустити події/переживання крізь себе.

Як має вчинити вихователь

Зазвичай вихователь — перший дорослий, який перебуває поруч з дитиною під час або після конфлікту. На відміну від батьків, у яких здебільшого одна або дві дитини, педагог щодня взаємодіє, стежить і одночасно несе відповідальність за 20-25 дітей у групі. Для вихователя конфлікт між дітьми у групі не є таким сильним стресогенним чинником, яким він може здатися для батьків, зокрема молодих і недосвідчених. Педагог нерідко спостерігає ситуації, коли діти не можуть поділити іграшки чи дражнять одне одного. Та вихователь має не лише ефективно розв’язувати конфлікти у дитячій групі, а й запобігати їм.

До форм профілактичної роботи належать:

колективне читання та обговорення казок, віршів, розповідей, що спрямовані на розвиток емпатії у дитини;
спілкування з батьками —
- ситуативне;
- внутрішньо групове;
наповнення інформаційного стенду.

Колективне читання та обговорення

Спільне читання дитячої літератури з близькими дорослими допомагає дитині пізнавати світ та моральні категорії, підвищує рівень емпатії. Чимало батьків недооцінює важливість такої взаємодії з дітьми. Окрім цього, коментарі чи поради батьків не завжди зрозумілі дітям чи збігаються із загальноприйнятими соціальними нормами поведінки.

Саме колективне читання у групі дає дітям змогу не лише заповнити прогалини у знаннях, а й спільно з однолітками обговорити кожну розповідь. Своєчасне спостереження за тим, як дошкільники сприймають той чи той художній твір або розмірковують про поведінку персонажів, допомагає усунути гострі та болючі реакції дітей на перші зіткнення з життєвими несправедливостями.

Спілкування з батьками

Ситуативне спілкування. Незалежно від того, хто спричинив конфлікт, батьки завжди будуть на боці свого чада. Тож під час спілкування з батьками вихователь має бути максимально безоцінним. Педагогу варто «віддзеркалити» ситуацію та намагатися пояснити, що нічого страшного не відбулося, і кожен може опинитися у схожій ситуації. Вихователеві слід порадити батькам поговорити з дитиною та підтримати її. Якщо батьки адекватно сприймають ситуацію, що трапилася, доцільно надати більше рекомендацій, як налагодити взаємини з «дитиною-опонентом» та її батьками.

Не варто щоразу після того, як дитина не поділить іграшки в пісочниці, вести її на прийом до психолога та заламувати руки — «З моєю дитиною щось не так». Та якщо дошкільник проявляє підвищену збудливість, агресію чи плаксивість, педагог має спокійно, в дружній формі порадити батькам звернутися до практичного психолога.

Внутрішньо групове спілкування. Керівництво закладу дошкільної освіти нерідко недооцінює важливість зустрічей з практичним психологом. Окрім цього, сучасний темп життя не дає змогу батькам відвідувати такі зустрічі, доки не з’явиться гостра потреба. До того ж у мам і тат є альтернатива — батьківські збори з вихователем групи. Також виникає спірне питання, кому батьки довіряють більше: педагогу, який спілкується з дітьми щоденно та знає про проблеми дошкільників, чи фахівцеві-психологу, про практичну діяльність якого батьки інколи лише здогадуються.

Наповнення інформаційного стенду

Інформаційний стенд — ще одна форма профілактичної роботи. Здебільшого інформаційний стенд розміщують у вестибюлі, поряд з центральним входом, тож навіть найзаклопотаніші батьки звертають на нього увагу. Не варто недооцінювати коефіцієнт корисної дії такого візуального засобу комунікації між фахівцем та батьками. Стенд слід регулярно оновлювати. Також доцільно час від часу наповнювати його життєвими ситуаціями, які відбуваються з дітьми, доки батьки на роботі. Матеріали мають бути короткими та змістовними, аби батьки не втратили інтерес і встигли ознайомитися з інформацією.

Як мають реагувати батьки

Попри те, що навіть найменші дошкільники «озброєні» планшетами чи мобільними телефонами та знають, як користуватися інтернетом, вони все ж діти. Тож у разі неочікуваної, шокуючої ситуації дошкільник навряд чи зможе миттєво зателефонувати мамі, викликати поліцію або повідомити про «кричущу несправедливість» у соціальних мережах.

Зазвичай батьки дізнаються про конфліктну ситуацію від вихователя до того, як дитина все розповість сама. Нерідко батьки розцінюють розповідь педагога як істинне твердження. Тож перш ніж вислухати сина чи доньку вони нерідко вже мають хибне уявлення про ситуацію й безпідставно звинувачують дитину.

Маємо парадоксальну ситуацію: зазвичай дорослі відмовляють у презумпції невинуватості власній дитині, тобто відмовляють у тому, що є непорушним правом кожної людини.

Батькам не слід робити передчасних висновків. Вони мають усвідомлювати, що вихователь не може за долі секунди правильно оцінити ситуацію й зрозуміти, що трапилося насправді і хто винен. Тож цілком можливо, що педагог може помилитися і насварити чи покарати невинну дитину. Найкраща стратегія батьківської поведінки в такій ситуації — мінімум критики і максимум підтримки.

Умовно можна виділити два типи учасників конфлікту: «дитина-агресор» і «дитина-жертва». Та не кожна «жертва» чи «агресор» є ними насправді. Це лише маркери дорослих, які вони змалечку прищеплюють дитині.

Дитина-жертва

Зазвичай у ролі жертви постають діти з різним досвідом. Зокрема, скривдити можуть дитину, яка:

не змогла опиратися агресору;
не опинялася раніше у конфліктних ситуаціях;
опинялася у конфліктних ситуаціях, але дорослі не навчили її адекватно реагувати на зазіхання та образи ровесників.

Перш ніж з’ясувати подробиці конфлікту, батьки мають створити атмосферу емоційної захищеності, тобто забезпечити:

тактильний контакт — обійми, поцілунки тощо;
відверте спілкування — якщо дитина готова поділитися переживаннями.

Аби спілкування з дитиною було ефективним, батьки, насамперед, мають навчитися адекватно і помірковано сприймати все, що відбувається у їхньому житті. Лише тоді дорослі зможуть навчити дошкільника захищатися та спокійно ставитися до життєвих негараздів. Під час спілкування батьки мають пояснити дитині, що трапляється різне: «Так, життя буває несправедливим…», «Певна річ, не всі поводяться так, як я тебе вчив (-ла)», «Незавжди можна передбачити поведінку іншої людини, це цілком природно…» тощо.

Що частіше батьки будуть говорити з дитиною на життєві теми, то ліпше протікатиме процес її дорослішання. Така дитина не матиме невротичних розладів, спокійно сприйматиме навколишню дійсність та усвідомлюватиме цінність кожної хвилини життя.

Дитинство — найліпша пора, аби навчитися жити тут і зараз: із величезною насолодою ласувати прохолодним морозивом, сміятися досхочу, бігати наввипередки з мамою та кататися на велосипеді з татом. Тобто радіти кожній хвилині!

Конфлікти з віддалено значимими фігурами — це абсолютно нормально і природно. Це не добре і не погано. Це природний процес зростання та соціалізації дитини.

Дитина-агресор

Якщо дитина помилилася, вона потребує підтримки близьких дорослих. Усвідомлювати власну неправоту психологічно тяжко. І особливо — якщо дитина об’єктивно була не права. Сором — найболючіша емоція.

Агресія в дитячому віці — інструмент самозахисту. Дитина не знає, як їй обстояти права на територію, свої бажання чи власне Я. Насамперед, це мають розуміти близькі дорослі. І сором’язлива дитина, і забіяка однаково потребують любові, підтримки та схвалення, адже всім і завжди потрібен безпечний та наповнений любов’ю простір.

У будь-якій конфліктній ситуації кожна дитина — як «жертва», так і «агресор» — має знати та відчувати, що завжди є місце, де її зрозуміють і любитимуть, незважаючи ні на що. Тоді, навіть у більш усвідомленому віці, вона не матиме спокуси захищатися від несправедливості зовнішнього світу засобами зла та насилля.

Тож аби гармонізувати міжособистісні взаємини між дошкільниками, дорослі мають спілкуватися з дітьми. Батькам варто говорити з дитиною, яка потрапила в неприємну ситуацію, обговорювати її почуття та ставлення, говорити про радісне і приємне, спілкуватися завжди і всюди. Лише тоді, коли дорослі навчать дитину усвідомлювати та вербалізувати власні емоції, вони зможуть спокійно відпустити її у самостійне, незалежне, а головне — впевнене та щасливе життя.

Як говорити з дітьми про інвалідність

1. Правильні слова

Не бійтеся слова «інвалідність». Запам’ятайте правило прийменника «з». Дитина з інвалідністю, а не інвалід. Хлопчик з аутизмом, а не аутист. Дитина з синдромом Дауна, а не даун.

- Що це таке з хлопчиком? Чому він такий великий, а на візочку?

- Це хлопчик з інвалідністю.

- Що таке інвалідність?

- Інвалідність – це коли людина не може робити певні речі, які можемо робити ми з тобою. Наприклад, людина з дитячим церебральним паралічем не може ходити (або їй дуже важко) чи бігати. Тому їй потрібен візок, щоб пересуватись. Людина зі слабким слухом дуже погано чує всі звуки, мову, музику. Людині з аутизмом важко спілкуватися з іншими людьми і знаходити друзів.

Краще уникати слова «хвороба», «хворий». В дитячій уяві хвороба – це коли ти в ліжку, з термометром і чаєм. Вона має початок та кінець. Крім того, майже всі ці стани не вважаються хворобою з медичної точки зору. Люди з інвалідністю дещо відрізняються генетично або морфологічно. Наприклад, синдром Дауна – не хвороба, а хромосомна аномалія. А ще люди з інвалідністю так само можуть хворіти різними хворобами, як і люди без неї.

- Інвалідність може бути різною. Буває явна – коли її видно. Наприклад, якщо в дитини дитячий церебральний параліч. Або неявна – коли інвалідність не видно одразу. Наприклад, це аутизм. Діти з аутизмом виглядають так само, як і діти без. Але вони мають свою особливу поведінку. Можуть сильно засмутитись і голосно це проявляти. Або їх дратує, коли навколо багато шуму. Це не означає, що вони невиховані. Просто їм буває важче себе контролювати.

Пам’ятайте, що не варто вживати слова «даун», «дебіл», «олігофрен» та інші подібні їм для негативної характеристики людини. Тому що це назви медичних діагнозів.

2. Чому?

- Чому виникає інвалідність? – це буде наступне очікуване питання від дитини. Чому в хлопчика аутизм? Чому в дівчинки з’явилась інвалідність?

Психологи радять не заглиблюватись в пояснення причин інвалідності. Часто вона виникає як випадок, який неможливо передбачити. Тому найкраща відповідь буде простою: «Тому що так є».

Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, наведу таку аналогію. Я навчаю англійській мові дітей від найменшого віку до 10 років. З школярами 1-4 класів ми починаємо вивчати граматику. Як пояснити дітям, чому дієслова третьої особи однини в англійській мають закінчення -s? Ніяк. Я ніяк це не пояснюю, тому що тут не може бути ніякого пояснення. Так просто є. Так склалось. Такі правила мови. Так склалось життя, що хлопчик має інвалідність.

(Цікаво, що у випадку з англійською пояснення «так просто є» дітям майже завжди достатньо: «А, ну є, так є». На відміну від дорослих, які марно намагаються знайти логіку в іноземній граматиці J.

3. Бачити насамперед дитину, а не інвалідність

Є чудовий французький мультфільм про Анатоля та його каструльку. Анатоль постійно носить з собою каструльку. Ніхто не знає, чому вона з’явилась. Вона була з ним завжди. Це виглядає дивно, і тому діти не прагнуть гратися з Анатолем. Анатоль був би щасливий позбутися каструльки, але не може. Йому сумно. Але одного разу він знайомиться з дівчиною, яка навчає його жити з каструлькою. Виявляється, що хоча й каструлька створює певні незручності, Анатоль може гратися та радіти, як будь-хто інший.

- В які ігри грають діти з інвалідністю, як гадаєте? – запитала я в дітей. – Чи потрібні дітям з інвалідністю спеціальні іграшки?

Діти задумались, і дехто невпевнено сказав, що напевно так, потрібні…

- А насправді ні. Діти з інвалідністю граються в ті ж самі ігри, що й діти без інвалідності. Так само люблять Лего, ляльки, футбол або ігри на планшеті. Через інвалідність їм може бути складно робити деякі речі. Або це може займати більше часу. Але їм не потрібні спеціальні ігри та спеціальні іграшки.

Бачити перш за все дитину, а не інвалідність – це не означає, що ми маємо ігнорувати її особливості. Мами таких дітей кажуть, що засмучує як надмірна увага до особливостей дитини, так і намагання зробити вигляд, що особливості не помічають (якщо вони дуже явні).

Каструлька Анатоля завжди на видноті й часом створює йому незручності.

одразу звертають увагу на те, що хтось відрізняється від інших. Це нормально. Вони помітять рожеве волосся, інший колір шкіри, незвичне вбрання. Але при цьому діти налаштовані не негативно, а зацікавлено. Переляк, негатив і осуд вони можуть «зчитати» з реакції дорослих.

Деякі прояви інвалідності можуть збентежити – сильні емоції, дивні звуки. Тоді варто заспокоїти дитину і без драматизації пояснити, що відбувається. Своїм спокоєм і готовністю допомогти ви продемонструєте дитині найкращу модель поведінки.

- Дівчинка плаче, тому що втомилась. Їй важко заспокоїтись. Давай відійдемо і не будемо заважати мамі заспокоїти її.

Дуже важливо акцентувати увагу на тому, що нас об’єднує. Що ми маємо спільного.

- Всі люди різні і всі чимось несхожі на інших. Кожна людина має свої особливості. Дивися, в тебе хвилясте волосся, а в мене – пряме. Ти бігаєш, а Тимко пересувається на візочку. Це нормально – бути різними. Це навіть класно! Адже тоді нам цікаво дружити і щось дізнаватись про інших людей.

- Ми різні, але ми всі любимо дивитися мультики. Давай дізнаємось, які мультики любить дівчинка?

- Тимко має інвалідність і їздить на візочку. Він любить грати в баскетбол, так само, як ти. Йому важче це робити, ніж тобі. Тому що він не може (так швидко) бігати. Але він може так само влучно закидати м’яч у сітку.

4. Підтримувати, а не жаліти

Жити з інвалідністю – складно. Багато речей, на які ми навіть не звертаємо уваги, таким людям даються нелегко.

Але ми маємо відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, маленькою і беззахисною в наших очах, і в очах оточуючих. Підтримка ж – це розмова на рівних.

Я знаю, що тобі важко. Я поруч, щоб допомогти, якщо тобі буде потрібно.

Коли я готувалась до заняття про інвалідність з дітьми, я раптом усвідомила одну річ. Що коли веду розмову про таких людей, читаю про них, дивлюся відео, моє обличчя несвідомо стає жалісливим. Прагнення пожаліти, а не підтримати, дуже міцно засіло десь у мене всередині.

Якщо ви так само одягаєте «жалісливе обличчя», це не ваша провина. Це результат стигматизації інвалідності, яка довго панувала в нашому оточенні.

Трохи самоконтролю, і цього жалісливого ставлення можна позбутися. Передавати його дітям тим більше не варто. Тому що – див. пункт 3 – треба бачити насамперед дитину, а не інвалідність. І ми маємо вчитися говорити з нашими дітьми про це так само звичайно і спокійно, як і на будь-які інші теми.

Це нормально – співчувати батькам, які виховують дитину з інвалідністю. Бо їм справді треба докладати дуже багато зусиль. Бачити та цінувати ці зусилля, допомагати, якщо потрібно, відзначати перемоги, разом сумувати через невдачі – це все теж розмова на рівних.

Не потрібно винаходити якусь особливу поведінку. Достатньо звичайного спілкування «як завжди». З друзями – дружити, з приятелями – перекидатись привітами, незнайомцям – посміхатись.

5. Дізнаватись більше

Речі, про які ми мало знаємо, можуть нас бентежити або лякати. Тому важливо дізнаватись більше про людей з інвалідністю.

- Чи можна заразитись інвалідністю? Чи буде в мене інвалідність, якщо я пограюся з такою дитиною?

- Ні. Інвалідність не може передатись іншій людині. Можеш через це не хвилюватись.

Розкажіть дитині про те, що полегшує життя людям з інвалідністю: про інвалідні візки, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, мову жестів тощо. Можна навіть вивчити кілька слів мовою жестів. Покажіть написи шрифтом Брайля на упаковках ліків. На прогулянці зверніть увагу на пандуси.

КУ «Козятинський Центр професійного розвитку педагогічних працівників»

Участь батьків у розвитку компетентностей дошкільників

(відповідно до Базового компонента дошкільної освіти)

Відповідальність сім’ї за розвиток дитини

Участь батьків у розвитку компетентностей дитини, залучення батьків і сімей до освітнього процесу закладу дошкільної освіти утверджує позиції про те, що кожен з батьків дитини є відповідальним за її виховання, розвиток і навчання, за збереження її життя, зміцнення здоров’я, формування почуття людської гідності та усвідомленого ставлення дитини до здорового способу життя.

Здобуття дитиною дошкільної освіти в закладі освіти або в іншого суб’єкта освітньої діяльності не звільняє батьків від обов’язку доглядати, піклуватися, виховувати, розвивати і навчати її.

Виховання та розвиток дитини є конституційним обов’язком батьків або осіб, які їх замінюють (Конституція України, закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства» та ін. нормативно-правові акти). Відповідальне виконання обов’язків та виховних функцій сім’ї предмет нагляду та контролю з боку соціальних служб в інтересах захисту дитини.

У Базовому компоненті дошкільної освіти з’явився розділ щодо ролі батьків та родини у вихованні та підготовці дитини до школи. Враховані партнерство вихователя й батьків і спільне створення умов для розвитку дитини. У документі прописані рекомендації для батьків у вихованні своєї дитини, які компетентності вони мають допомогти їй опанувати. Більш чітко прописана роль батьків в отриманні кінцевого результату.

У документі йдеться про підвищення культури відповідального батьківства та особливе значення психолого-педагогічного просвітництва батьків. Тож чітко визначені активності, якими діти можуть займатися вдома. Адже це дасть змогу окреслити спільний напрям роботи над вихованням та розвитком дитини.

І. ІНВАРІАНТНИЙ СКЛАДНИК СТАНДАРТУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Участь батьків у розвитку рухової компетентності дитини

Підтримка батьками процесу формування особистості дитини може відбуватися шляхом розвитку рухових навичок:

дотримання спільних вимог щодо розпорядку дня, який відповідає віковим особливостям дитини;
допомоги дитині у виконанні щоденних гігієнічних процедур, загартовувальних процедур, доступних в домашніх умовах;
заохочення дитини до активної рухової діяльності вдома та на вулиці, проведення спільних ігор, розваг, інших форм спортивного дозвілля;

- прогулянок на свіжому повітрі за різних погодних умов.

Участь батьків у розвитку здоров’язбережувальної компетентності дитини

Підтримка батьками процесу формування рухової компетентності дитини може відбуватися шляхом:

створення вдома сприятливого середовища за родинними традиціями здоров’язбереження, роз’яснення користі та шкоди певних дій як для власного здоров’я, так і членів родини;
зацікавлення і заохочення дитини до вживання корисних для здоров’я продуктів харчування;
закріплення в різних життєвих ситуаціях навичок безпечної поведінки вдома, на вулиці, громадських місцях;
використання художніх творів (казки, оповідання, вірші, твори живопису тощо) про здоровий спосіб життя.

Участь батьків у розвитку особистісної компетентності дитин

Допомога і підтримка батьками процесу набуття дитиною особистісної компетентності у площині розвитку її самоставлення і самосвідомості має бути забезпечена таким чином:

безумовного цілісного сприйняття дитини як повноцінного члена родини, а саме: поваги до її потреб та бажань, її емоційної підтримки та заохочення; врахування вподобань та смаків, врахування думки дитини під час прийняття спільних рішень, надання їй відчуття безпеки та захищеності;
узгодженості цінностей, виховних позицій та впливів між усіма членами родини;
створення в родинних умовах простору для активної життєдіяльності дитини на побутовому та культурному рівнях;
забезпечення щоденного позитивного емоційного, вербального та фізичного контакту з дитиною, вияв щирої зацікавленості та особистої участі у справах дитини (ігри, освіта, дозвілля, побут, спілкування тощо);
забезпечення умов для набуття дитиною соціального досвіду взаємодії з однолітками та дорослими (відвідування місць громадського користування; гра та освіта з іншими дітьми; участь у культурних, мистецьких, громадських подіях тощо);
позитивне ставлення до закладу дошкільної освіти, а також підтримка авторитету педагога, готовність включитися в розвивальну та/або корекційну роботу, ініційовану фахівцями психолого-педагогічного супроводу (педагоги, психологи, медики та інші профільні фахівці), що зумовлена індивідуально-типологічними особливостями та потребами в розвитку дитини.

Участь батьків у розвитку предметно-практичної та технологічної компетентності дитин

Підтримка батьками процесу формування сенсорно-пізнавального простору, предметно-практичних дій дитини може відбуватися шляхом: розвитку предметно-практичних та технологічних навичок:

забезпечення дитини необхідними матеріалами (конструкторами, папером, природним матеріалом, залишковим і допоміжним матеріалами) для самостійної творчої діяльності, настільно-друкованими іграми;
обговорення з дитиною призначення предметів та їх безпечного застосування;
розмов та бесід з дитиною про властивості та призначення предметів;
залучення до виконання доручень вдома (скласти іграшки, полити квіти тощо);
залучення дитини до рукоділля (handmade) з різними матеріалами з метою удосконалення навколишнього життєвого простору.

Участь батьків у розвитку сенсорно-пізнавальної, логіко-математичної та дослідницької компетентності дитин

Батьки мають підтримувати формування сенсорно-пізнавальної, логіко-математичної і дослідницької компетентності дитини завдяки розвитку сенсорно-пізнавальних, логіко-математичних та дослідницьких навичок дитини:

використання у взаємодії з дитиною різноманітних інтелектуальних ігор (лабіринти, конструктори, кубики, мозаїки, ЛЕГО) іграшками, книжками пізнавального змісту (дитячі енциклопедії, художні твори, словники);
спільне розв’язання вправ, ігор, завдань, запитань математичного змісту під час прогулянок і спостережень у природі, пізнавальних розмов та бесід з дитиною;
організація та планування часу для спільних сімейних справ, життєдіяльності родини у вихідні / святкові дні: проведення спільних ігор і розваг, вікторин логіко- математичного змісту;
проведення елементарних дослідів та експериментів з матеріалами та речовинами із залученням дитини до коментування процесу дослідження та до спільного аналізу його результатів.

Участь батьків у розвитку природничо-екологічної компетентності дитини та навичок, орієнтованих на сталий розвиток

Залучення батьків у процес формування у дитини природничо-екологічної компетентності та навичок, орієнтованих на сталий розвиток, може полягати у:

формуванні у дитини поняття про себе як про мешканця планети Земля, від якого також залежить життя всього живого;
виявленні власної обізнаності та в ознайомленні дитини та інших членів родини з інформацією про те, як зберігають природні ресурси та дбають про довкілля в нашій країні та інших країнах світу;
наданні дитині власного прикладу відповідальної, розумної і виваженої поведінки щодо збереження ресурсів у повсякденному житті родини та розв’язання екологічних проблем власної громади;
активної власної участі та участі дитини в акціях, спрямованих на благоустрій території та збереження довкілля у власній громаді чи місцевості: висаджування рослин, звільненні території від засмічення, підтримуванні чистоти вулиць і власного приміщення;
формуванні у різний спосіб уявлень про екологічні проблеми свого міста, селища.

Участь батьків у розвитку ігрової компетентності дитин

Підтримка батьками процесу формування ігрової компетентності дитини відбувається шляхом визнання самоцінності вільної гри, що потребує: забезпечення дитини відповідними до віку іграшками та предметами, пояснення за необхідності про призначення іграшок та правил їх безпечного застосування;

виявлення батьками поваги до гри як провідного виду діяльності дитини, емоційної, позитивної реакції на самостійні ігри дітей;
прояву щирого інтересу до ігор дитини в садочку й урахуванні її ігрових інтересів у домашніх умовах;
організації спільної з дитиною гри, придумування нових ігор з іграшками;
підтримки бажання дитини грати з іншими дітьми, створення ситуацій для ігор у колі інших дітей, спонукання дитини до обговорення ігрових вражень;
збагачення емоційної сфери дитини враженнями від театральних, літературних творів з подальшим відображенням їх у грі;
підтримки традиції радитися з дитиною про придбання нових іграшок.

Участь батьків у розвитку соціально-громадянської компетентності дитини

Підтримка батьками процесу формування соціально-громадянської компетентності може відбуватися шляхом:

реалізації в родині принципів демократії, що ґрунтуються на повазі до особистості дитини та її прав;
створення умов для вибудовування міжособистісної, продуктивної і толерантної дитячо-батьківської взаємодії;
розмов про права дитини, моделювання відповідної поведінки та висловлювання особистих поглядів і думок задля набуття соціального досвіду;
залучення дитини відповідно до її вікових можливостей до участі в житті сім’ї / родини, закладу дошкільної освіти, громади в різних формах дозвілля, спільних подорожей, прогулянок тощо;
залучення дитини до спостереження за об’єктами соціального довкілля у повсякденному житті та у процесі ігор, прогулянок, екскурсій, дозвілля, соціальних і благодійних акцій, проектів тощо;
розповідання дитині про важливі події в житті сім’ї / родини, міста, громади;
обговорення різних прикладів і моделей поведінки, зокрема з власного досвіду про взаємини з іншими людьми, про повсякденну діяльність та значущі події, у яких доведеться брати участь дитині;
заохочення дитини до спілкування й участі в спільних справах, наприклад, пошук інформації, відповідей на запитання, врахування дитячих інтересів та побажань у плануванні родинного дозвілля; надання дитині права вибору способів діяльності, дій, висловлювання власної думки тощо;
моделювання життєвих ситуацій для формування готовності дитини до посильної участі в демократичних процесах, що відбуваються у дитячих осередках, громаді, суспільстві.

Участь батьків у розвитку мовленнєвої компетентності дитини

Підтримка батьками процесу формування мовлення дитини може відбуватися шляхом розвитку мовленнєвих навичок дитини:

дотримання у розмовах з дитиною правил літературної мови, своєчасного виправлення мовлення дитини;
привертання уваги дітей до звукового складу рідної мови, регулярного залучення дітей до ігор на визначення місця звука в слові;
розмов з дитиною, спонукання її до запитань, пояснення незнайомих дітям слів;
використання різних життєвих ситуацій для спонукання дитини до опису предметів й об’єктів, розповідання про різні події, переказування змісту мультфільмів і прочитаних книжок;
створення ситуацій (у магазині, у поліклініці, на дитячому майданчику тощо), які б забезпечили вправляння дитини у зверненні до дорослого чи дитини із запитанням чи пропозицією;
організації пізнавальних бесід з дитиною як рівноправним співрозмовником, що передбачає спонукання її до висловлення своєї думки, допомогу в розмірковуванні, аргументуванні, доведенні справедливості своїх припущень;
привчання дитини до планування власних дій, чіткого промовляння послідовності кроків до реалізації задуманого; до аналізу одержаного результату та шляхів досягнення задуманого.

Участь батьків у розвитку комунікативної компетентності дитини

Підтримка батьками формування розвитку комунікативних навичок дитини:

нагадування дитині про необхідність дружнього спілкування (привітання, прохання про допомогу, пропонування допомоги чи підтримки, висловлення подяки), демонстрації власного позитивного прикладу такої поведінки;
демонстрації їй способів комунікації за допомогою гаджетів, обговорення їхніх переваг і недоліків порівняно з живим спілкуванням;
надання можливості дитині брати участь у розмові з близькими чи знайомими по телефону, допомоги в засвоєнні базових мовних формул телефонної розмови;
вправляння дитини у вживанні етикетних комунікативних формул з різними категоріями людей (діти / дорослі, знайомі / незнайомі, різних за статусом) у різних життєвих ситуаціях;
обговорення з дитиною конфліктної ситуації, що трапилась, того, як можна було б їй запобігти, полегшити, якщо б побудувати суперечливий діалог по-іншому.

Участь батьків у розвитку літературно-художньої компетентності дитини

Підтримка батьками формування літературно-художньої компетентності дитини може бути забезпечена такими діями:

виявлення батьками ціннісного ставлення до книжки як до джерела пізнання;
облаштування книжкового куточка, полички, спільного придбання книжок;
підтримки бажання дитини збагачувати свій літературний досвід, розповіді про свої улюблені книжки, пригадування того, які з книжок були вашими друзями в дитинстві;
запровадження ритуалу щоденного читання книжки з подальшим обговоренням особливостей характеру та поведінки різних персонажів; проведення паралелей книжкової історії з реальним життям дитини;
запрошення дитини виразно декламувати улюблені вірші на родинних зібраннях, народних святах;
влаштування літературно-мовленнєвих ігор із загадуванням-відгадуванням загадок, складанням інших кінцівок до знайомих текстів, ігор за змістом літературних творів.

Участь батьків у розвитку мистецько - творчої компетентності дитини

Підтримка батьками процесу формування мистецько-творчих навичок дитини може відбуватися шляхом:

заохочення бажання дитини займатися мистецькими видами діяльності;
спостережень, позитивної оцінки та підтримки мистецьких вподобань дитини;
схвалення вільного самовираження дитини в самостійній художній діяльності;
ігор в акторів, ляльководів, оповідачів, ведучого і учасників концерту;
участі в експериментуванні з різними зображувальними матеріалами, звуками, рухами, словами;
слухання з дитиною дитячого пісенного репертуару, інструментальної музики, виконання колискових;
заохочення дитини до словотворчості, римування, виявлення акторських здібностей;
позитивної реакції на дитячі малюнки, вироби, співи, музично-ритмічні рухи, фрагменти театралізації, створення портфоліо творчих робіт;
долучення до спільного перегляду мультфільмів з красивою народною і сучасною музикою, яскравими дитячими образами, підспівування, відтворення персонажів у пластиці, малюнку, сценках;
влаштування сімейних свят, розваг з використанням мистецьких видів діяльності;
відвідування з дитиною, зокрема й онлайн, театрів, виставок, музеїв, галерей, концертів;
активної участі у мистецьких проектах, святах, розвагах, конкурсах, майстер- класах, інших формах мистецької діяльності, що організовує заклад дошкільної освіти;
створення умов для виявлення мистецької компетентності у житті й побуті (уміння одягатися зі смаком, створювати затишок у приміщенні, надавати зіпсованим речам друге життя, декорувати, виявляти здатність до оздоблювання кулінарних виробів).

ІІ. ВАРІАТИВНИЙ СКЛАДНИК СТАНДАРТУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Участь батьків у розвитку спортивно-ігрової компетентності дитини

«Спортивні ігри» (шахи, футбол, баскетбол)

Підтримка батьками процесу формування спортивно-ігрової компетентності дитини засобами спортивних ігор може відбуватися шляхом:

залучення дитини за бажанням до спортивного гуртка для активізації спортивно-ігрової діяльності дітей;
підтримки позитивного ставлення дитини до спортивно-ігрової діяльності, прагнення грати в спортивну гру;
ознайомлення дитини з доступним для них спортивними подіями, спільний перегляд спортивних ігор як професійних, так і аматорських команд;
допомоги дитині в забезпеченні тренувального процесу, виховання відповідального ставлення до виконання занять, догляду за спортивною формою та інвентарем;
спрямування дитини на участь у спортивних змаганнях на рівні закладу дошкільної освіти, району, міста.

Участь батьків у розвитку цифрової компетентності дитини

«Комп’ютерна грамота»

Підтримка батьками процесу формування інформаційно-комунікаційних навичок дитини може відбуватися шляхом:

відповідального й помірного використання батьками комп’ютера як сучасного засобу діяльності дитини старшого дошкільного віку;
добору ігрових і пізнавальних програм, сприятливих для навчання дитини, вміння свідомо обирати спосіб дії, спрямований на розв’язання завдання;
ознайомлення дитини з можливостями використання цифрових технологій у повсякденному житті та дозвіллі;
створення сприятливих умов для формування цифрової компетентності;
пояснення дитині правил поведінки за комп’ютером, роз’яснення про небезпеки і правила поводження в інтернеті.

Участь батьків у розвитку мовленнєвої компетентності дитини в оволодіння основами грамоти

«Основи грамоти»

Підтримка батьками процесу розвитку мовленнєвої компетентності дитини в оволодінні основами грамоти може відбуватися шляхом:

підтримки інтересу дитини до друкованого слова через влаштування обміну записками, спонуканням дитини до читання друкованих слів і коротких фраз;
звертання уваги дітей під час прогулянок до надписів і вивісок на магазинах, будівлях, транспорті; спонукання запам’ятовувати їх, впізнавати знайомі надписи, виокремлювати в них букви, промовляти злито;
вправляння дитини у виконанні звукового аналізу слів, ініціювання гри з відгадуванням і добором слів на заданий звук у будь-якій ситуації;
підтримки інтересу дитини до письма, друкування букв і слів, підтримкою її в цьому бажанні;
вправляння дитини в читанні і писанні друкованими літерами свого імені, імені рідних та інших коротких простих слів; прочитуванні знайомих букв, слів на сторінках книжки під час читання;
переконання дитини в перевагах уміння читати і писати як ключової до пізнання людиною таємниць світу.

Участь батьків у розвитку мовленнєвої компетентності дитини при вивченні іноземної мови

«Іноземна мова»

Підтримка батьками процесу формування мовленнєвої компетентності у площині оволодіння іноземною мовою може відбуватися шляхом:

- підтримки інтересу дитини до опанування іноземною мовою завдяки розширенню знань про інші країни, народи тощо;

- заохочення дитини до активізації набутих іншомовних знань в розважальних і пізнавальних заходах (безпосередньо та через технічні засоби);

- забезпечення помірно обмеженого доступу до навчальних і розвивальних комп’ютерних ігор з елементами іноземної мови;

- використання аудіо- та відеоматеріалів іноземною мовою.

Участь батьків у розвитку фінансової компетентності дитини «Фінансова грамота»

Підтримка батьками процесу формування соціальної компетентності й навичок соціальної та фінансової грамотності у дитини може відбуватися шляхом:

спонукання дитини до більшого самопізнання і впевненості у собі, власних можливостях;
використання різних виховних дій з метою навчання дитини цінувати і захищати матеріальні та нематеріальні цінності, виховання заощадливості;
залучення дітей до планування витрат, сімейного бюджетування як засобу формування свідомого і відповідального ставлення до фінансів;
проведення розмов, бесід, спрямованих на розвиток дитячої соціальної і фінансової ініціативності та лідерських якостей.

Участь батьків у розвитку хореографічної компетентності дитини «Хореографія»

Підтримка з боку батьків процесу набуття дитиною хореографічної компетентності може відбуватися шляхом:

перегляду разом з дитиною відеозаписів танців козаків з репертуару Національного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, Національного українського народного хору імені Григорія Верьовки (YouTube), висловлення свого ставлення до краси рухів;
запису танців у виконанні дитини на відео з подальшими його переглядами у сімейному колі;
заохочення практичних дій дитини з наслідування традиційних рухів танцю;
регулярних переглядів фрагментів балетних вистав («Лускунчик», «Буратіно», «Білосніжка та семеро гномів») з подальшим обговоренням змісту, сюжету, музики, образів, танців;
добору дитячих пісень з української естрадної та народної музики для руханки, творчих танців у народних і сучасних ритмах у колі сім’ї.

З кожним днем у тебе виходить краще, або Як правильно хвалити дитину

Покарання і заохочення – два основні інструменти, за допомогою яких батьки можуть впливати на поведінку дитини. При цьому карати хороші батьки не люблять і роблять це неохоче. А ось хвалити дитину, здавалося б, легко і приємно. Але вибрати форму похвали і використовувати її так, щоб вона приноси ла користь, не просто. Розглянемо докладніше, за що і як хвалити дитину і чому це важливо.

Будь-якій людині приємно почути похвалу на свою адресу. Вважається, що вона нас стимулює, допомагає розвиватися, рухатися далі. Але коли мова йде про дітей, фахівці вважають, що заохочення – неоднозначний засіб впливу. Воно може як допомагати дитині, розвиваючи в ньому кращі риси, так і викликати внутрішні конфлікти і емоційне напруження, сприяти негативним сторонам особистості.

Залежність від похвали

Може трапитися так, що дитина буде постійно чекати схвалення від дорослих і орієнтуватися тільки на нього. Це призведе до того, що дитина буде зосереджуватиметься на отриманні похвали і перестане отримувати задоволення від процесу.

Такий розвиток подій можливий, коли дорослі постійно оцінюють діяльність дитини: намалював малюнок – молодець, доїв кашу – хороший хлопчик, прибрав іграшки – порадував маму. Оцінювальна похвала може стати засобом маніпуляції поведінкою дитини.

Можлива й інша крайність, коли батьки не звертають уваги на дрібні повсякденні досягнення дитини. Вони сприймають прибрані іграшки, «спасибі» незнайомій людині або вимиту після обіду тарілку як щось само собою зрозуміле: «Адже саме так поводяться виховані діти, що тут особливого!»

Вчинок або якість, не помічені дорослими, перестають мати цінність для дитини. При цьому майже в кожному дитячому вчинку можна знайти щось хороше. Будь-яку, навіть незначну, на перший погляд, позитивну дію дитини варто відзначити. Увага з боку батьків допомагає дитині відчувати себе цінною, цікавою для дорослих, залученою в життя сім'ї.

Похвала з точки зору теорії життєвих установок

Психолог Керол Двек на основі ряду досліджень описала систему внутрішніх переконань, що впливають на поведінку і способи досягнення цілей. На її думку, і у дітей, і у дорослих бувають установки двох видів: установка на даність і установка на зростання. Тип нашої установки багато в чому визначає життєвий шлях: до чого людина прагне, чи бачить сенс у зусиллях, як оцінює успіх і невдачу.

Установка на даність, або фіксована свідомість

Для людини з фіксованою свідомістю успіх в першу чергу залежить від розуму і інших якостей і здібностей, закладених в нас від народження. Складні завдання лякають, критика сприймається дуже болісно, невдача розцінюється як повний провал.

Дослідники вважають, що захоплення розумом дитини може навести її на думку про те, ніби розум – якась постійна властивість, яку він не може контролювати. Це може перешкодити йому братися за нові завдання зі страху не відповідати своїм же минулим досягненням.

Установка на ріст і розвиток, або гнучка свідомість

Носії гнучкої свідомості вірять, що бажані якості можна розвинути. Успіх в цьому випадку – це результат цілеспрямованих зусиль і наполегливої практики. Людина з установкою на зростання орієнтована на навчання і самовдосконалення, вона прагне розв'язувати складні завдання, адекватно сприймає критику і розцінює невдачі як цінний досвід і можливість досягти успіху в майбутньому.

Придбання і розвиток певного типу життєвої установки у дитини багато в чому залежить від того, яку похвалу вона отримувала в дитинстві від дорослих: батьків, вихователів, вчителів.

Для зміцнення установки на зростання, яка сприяє розвитку таланту, необхідно хвалити дитину не за його здібності, якими він зобов'язаний генам і середовищі, а за докладені зусилля.

Іншими словами, Керол Двек закликає хвалити з розумом – тобто не оцінювати інтелект або талант. На її думку, потрібно заохочувати залучення дітей в процес: їх зусилля, підхід, концентрацію, завзятість, зміни на краще. Така похвала формує стійкість і гнучкість. Якщо у дитини щось не виходить, зауваження слід висловлювати в конструктивному ключі, щоб він зрозумів, як розв'язати проблему і виправити ситуацію.

Якщо ж хвалити дитину за здібності, це може закріпити у нього установку на даність. Раз рівень здібностей закладено спочатку, будь-які зусилля і критика з боку будуть викликати у нього сильне відторгнення. Діти, яких хвалять за рису характеру, важко переживають невдачі і легко втрачають мотивацію. А ті, кого хвалять за підхід до виконання завдання, за докладені зусилля і за результат цих зусиль, схильні розцінювати труднощі як привід для самовдосконалення.

Загальні принципи заохочення

Хваліть дитину за досягнення, що відповідають її віку. Наприклад, в 3-5 років можна заохочувати самостійність, розуміння потреб іншого, дотримання базових моральних норм. У 5-7 років цінних буде вміння володіти собою, висловлювати свої почуття і формулювати думки.
Враховуйте індивідуальні особливості дитини. Можна відзначати прояв тих якостей, які даються дитині з працею. Наприклад, тривожну і невпевнену дитину можна похвалити за прояв самостійності, а надто активну за зосередженість протягом якогось проміжку часу.
Ніколи не порівнюйте одну дитину з іншим, а тільки з самим собою колишнім. Оцініть докладені зусилля: «Ти добре постарався».
Частіше використовуйте описову похвалу: «Я бачу, ти сьогодні сам зібрав свої іграшки. Це добре». Такі висловлювання допоможуть дитині самостійно зробити висновки про себе, про свої здібності.
Похвала повинна бути щирою. Фальшиве схвалення може сформувати у дитини неадекватну самооцінку.
Уникайте перебільшень. Не варто замість «добре» говорити «ідеально».
Краще не вживати загальні фрази «Ти молодець!», «Розумниця!», а конкретизувати кожну ситуацію: «Сьогодні у тебе круто вийшло намалювати будиночок».

Важливо пам'ятати про те, що для дитини оцінка його вчинків близьким дорослим стає показником правильності поведінки, орієнтиром для моральних оцінок, критерієм досягнень, відповідності вимогам, показником його цінності для інших, а значить, і для себе самого.

Якщо вам не вистачає слів

У мережі можна зустріти багато варіантів списку «99 способів сказати дитині «Ти молодець», які виникли, мабуть, як переклад з англійської. Не всі формулювання добре звучать українською, але деякі цілком можна взяти на озброєння.

Ти на правильному шляху.
Це краще, ніж зазвичай.
Так набагато краще.
Ти швидко вчишся.
Ще трохи терпіння і у тебе вийде.
З кожним днем у тебе виходить краще.
У тебе вийшло.
Я знав(-ла), що ти впораєшся.
Мої вітання!
Це те, що потрібно!
Як чудово!
Ти знайшов/знайшла цікаве рішення.
Мені подобається хід твоїх думок.
Я пишаюся тобою.
Ти перевершила/перевершив себе сьогодні.
Твоя робота принесла мені багато радості.
Ти справжній майстер.

За матеріалами книжки Керол Дуек «Гнучка свідомість. Новий погляд на психологію розвитку дорослих і дітей»